Людина без серця

Начало книги

Від Фрідбурзького собору машина звернула ліворуч і помчала широким залюдненим проспектом. Після фешенебельних районів Гріндена, то, здавалось, завжди були огорнуті прозорим серпанком спокою й рамкової тиші, вона немов пірнула у вируючий океан звуків. ГІетер Стар, тримаючи ліву руку на рулі, правою ніжно обняв Евеліну. Її каштанове волосся тремтіло від легких поштовхів машини.

— Петер, тихіше. Хочеш накоїти лиха? — Вона говорила напівголосом, зморена щастям і ніжністю, притиснувшись щокою до його шовкової сорочки. Чого ти поспішаєш? Адже ми повінчалися, і тепер завжди будемо разом…

— Повінчалися? — Він скоса глянув на дружину і потім широко посміхнувся. — А ти знаєш, Еве, мені все ще не віриться, то ми їдемо з церкви… Та хто знає, може, й зараз це тільки сон.

Евеліна рішуче відхилила від себе його усміхнене обличчя — вольове, красиве, з зухвалим поглядом сірих очей.

— Не плеши дурниць, Петер, — наказала нона владним тоном. — Пильнуй краще за дорогою і не прикидайся нещасним. Якщо це й сон — то дуже хороший. Хай він буде таким вічно. Чуєш, любий мій? Вічно! Я знаю, я певна — щастя не покине нас.

Читать дальше →