Ангел дивовижного

Начало книги

Так ситно, як того вогкого та гнилого листопадового дня, я ще не обідав: досить сказати, що навіть нелегкотравні trufle зайняли на моєму столі не найчільніше місце. Після трапези я сидів сам-один у їдальні, задерши ноги на коминкові ґратки й зіпершись ліктем на столик, якого підтягнув ближче до вогню, — на ньому стояв такий-сякий десерт, що ряснів, проте, пляшками різних вин, коньяків та лікерів. Зранку я прочитав цілу купу книжок: “Леоніда” Гловера, “Епігоніаду” Уїлкі, “Пілігримство” Ламартіна, “Колумбіаду” Берлоу, “Сіцілію” Такермана та “Дивовижі” Грісуолда, — і через те, мушу признатися, трохи очманів. Я спробував привести себе до тями, ковтнувши лафіту: раз, і ще раз, і ще… А коли не помогло й це, з відчаю схопився читати газету, що випадково трапила під руку. Спершу ретельно проглянув шпальту “Будинки в найми”, тоді шпальту “Загубився собака”, а потім дві колонки про “збіглих” — дружин та кравчиків-шевчиків. І, нарешті, з великим запалом накинувся на передову статтю, але, прочитавши її від початку й до кінця і не зрозумівши ані словечка, подумав, що її, либонь, написано по-китайськи, а тому перечитав від кінця до початку — з тим самим успіхом. Я вже ладен був з огидою відкинути “Чотири ті сторінки, труд легкий, Якого годі ганити поетам”, коли увагу мою раптом привернула маленька замітка, в якій писалося:

Читать дальше →