Апологія Сократа. Діалоги

Начало книги

[17] Яке враження справили на вас, афіняни, мої обвинувачі, я не знаю. Що ж до мене, то я від їх впливу, далебі, сам ледь опам’ятався, так переконливо вони говорили. Хоча правди, власне кажучи, ні крихітки вони не сказали. [B] Із багатьох їхніх наклепів найбільше я дивувався одному — їхньому твердженню, начебто вам треба берегтися, щоб я вас, бува, не увів в оману своїм умінням говорити. Те, що вони спромоглись на таку безсоромність (бо я зараз на ділі викрию їхню брехню, коли виявиться, що я зовсім не сильний у красномовстві), видалось мені вершиною нахабності. Хіба що вони, ясна річ, сильним у красномовстві вважають того, хто говорить правду. Бо якщо саме це вони мають на увазі, то я готовий погодитися, що я справді красномовець, хоч і не на їхню мірку.

Отже, повторюю, вони не сказали ні слова правди, а від мене ви почуєте найщирішу правду. Тільки, клянусь Зевсом, афіняни, ви не почуєте причепуреної мови, оздобленої, як їхня, вишуканими зворотами й висловами; [C] я буду говорити простою мовою{1}, першими-ліпшими зворотами, — бо я переконаний у правоті своїх слів, — і хай ніхто з вас не чекає від мене чогось іншого, та й не личило б мені в такому віці ви­ступати перед вами, афіняни, немов молодику, з підготовленою промовою.

Читать дальше →