Його прощальний уклін

Начало книги

З безлічі загадкових телеграм, які приходили на Бейкер-стрит, я добре запам’ятав одну, яку принесли похмурого лютневого ранку десь сім чи вісім років тому. Телеграма була адресована Шерлоку Голмсу, і в ній ішлося: «Дочекайтеся мене. Жахливе нещастя. Зник правий півзахисник. Украй потрібен завтра. Овертон». Голмс просидів цілу годину, напружено міркуючи над нею.

— Поштовий штемпель Стренду, відправлена о десятій тридцять шість, — повідомив Голмс, знову й знову перечитуючи телеграму. — Отже, містер Овертон дуже хвилювався, і телеграма вийшла не зовсім вдалою. Ну, що ж, зачекаємо на нього, тоді усе й дізнаємося. А наразі я почитаю сьогоднішній «Таймс». Від нудьги готовий взятися навіть за дріб’язкову справу.

Ми справді переживали один із періодів бездіяльності. Це завжди додавало мені неспокою, бо з досвіду я знав, як страшно залишати без роботи його надзвичайно активний мозок. Багато років я боровся з пристрастю детектива до наркотиків, яка свого часу мало не згубила його видатний талант. Зате тепер, навіть у стані неробства, мій товариш не відчував потягу до цього штучного збудника. Але я розумів, що небезпечна звичка не знищена повністю, вона лише дрімає. І щоразу, коли я зауважував його змарніле аскетичне обличчя та неспокійний блиск у глибоко посаджених очах, то відчував, що сон цей неглибокий і пробудження близько. Тому я подумки благословляв цього містера Овертона, ким би він не був, котрий порушив своєю загадковою телеграмою спокій мого приятеля, що загрожував йому більшим лихом, ніж усі небезпеки його неспокійного життя.

Читать дальше →