Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер

Начало книги

Коли Губченку було п’ять років, він назавжди втік із дитячого садка. Власне, вони втекли удвох із Олею. Це Оля й придумала.

— Я б цього не стерпіла, — сказала вона. — Я б утекла із садка.

Губченко подивився на неї з сумнівом.

— Як?

— Через дот.

Губченко миттю вкрився липким потом. У дот лазили тільки найбільші відчайдухи. Він — ніколи. Оля — теж. Дот був старий, іще часів війни; що в ньому могло бути, вони навіть не уявляли. Ті хлопці, які лазили в дот, поверталися бліді, перелякані, вони нічого нікому не казали про те, що бачили всередині. Однак удруге ніхто з них не намагався туди залізти. Губченко якось навіть спитався в Бударного:

— Бударний, що там?

— Сам полізь і подивись, — невдоволено буркнув той у відповідь і відійшов.

Більше Губченко не розпитував.

Утім, що могло там бути? Якщо не гадюки, то нічого страшного бути не могло. По-перше, хлопці повернулися, хоч і перелякані. По-друге, навіть гімна там бути не могло — крім них, дітлахів, туди ніхто залізти не міг. Губченко сам бачив, як надійно заварені й забетоновані аж до половини двері. Амбразури маленькі — навіть першокласникові не кожному пролізти. Одна амбразура була за глухою тильною стіною повітки, де проводила час старша група. Друга виходила на берег річки — вже за парканом дитсадка.

Читать дальше →