Лісом, небом, водою. Книга 2. Леля

Начало книги

Що вам сказати! Це дивовижна історія, хоч усе й починалося цілком буденно.

Ми зі сватом копали на дачі яму. На дачі часом виникає потреба в ямі. Не буду розповідати всього цього технологічного процесу, але коли ми вже були з ніг до голови запорошені піском, лопата моя вдарилася в щось тверде. Дуже довго ми обкопували цю незрозумілої форми річ, а коли вже всю її обкопали, то зрозуміли, що вона так і лишилася незрозумілою.

Сват мій, як то кажуть, Інженер з великої літери — він уміє полагодити будь-який зламаний мною прилад. Він довго лазив по цьому чомусь, вистежував, що в ньому до чого й нарешті визначив:

— Це машина часу. Тільки дуже стара.

«Стара» в його вустах означає, що навіть він, мій сват, полагодити цю річ не годен. Тобто вона взагалі не підлягає ремонту. Колись наш онук приніс із берега відро без дна, зате з дуже дірявими стінками. Сват тоді теж сумно зауважив:

— Дуже старе…

Ну от. Мене його слова не надто засмутили, бо поки він вивчав «дуже стару машину часу», я в ній знайшов велику дерев'яну скриню й одразу ж переніс її до будиночка. Із зусиллям відчинивши кришку, був вражений, бо там виявилося те, що я люблю найбільше, — рукопис. Текст.

Читать дальше →