Пісня Соломона

Начало книги

Співробітник Північнокаролінської страхової компанії оповістив, що о третій перелетить із добродійної лікарні «Милосердя» на той бік озера. За два дні перед польотом він прикріпив на дверях свого жовтого будиночка ось таке оголошення:

Містер Сміт не скликав такого великого натовпу, який вдалося скликати Ліндберґу чотири роки тому. Прийшло всього сорок чи п’ятдесят глядачів, бо оголошення впало людям в око допіру об одинадцятій ранку того самого дня, коли мав бути політ. У такі години, та ще й посеред тижня чутки поширюються спроквола. Діти в школі, чоловіки на роботі, а жінки, зашнуровуючи корсети, якраз лаштуються зайти до м’ясника: ану ж відступить за безцінь які хвости-бебехи. Зібралися тут хіба що безробітні, кустарі та маленькі діти: хто почув про чудасію, а хто саме в цю пору йшов Нелікарською вулицею, там, де вона виходить на узбережжя.

Поштові чиновники не визнавали назви «Нелікарська». На картах міста вулиця значилась як Магістральний проспект. Тут жив і помер один-єдиний на все місто темношкірий лікар. Коли 1896 року він переселився сюди, пацієнти почали називати вулицю, на якій, ба й поблизу якої, ніхто з них не мешкав, Лікарською. Згодом, відколи тут осіли інші негри й стали залюбки користуватися поштою, із Луїзіани, Віргінії, Алабами та Джорджії пішов потік листів, заадресованих на Лікарську. Поштарі відсилали ті листи назад або відкладали їх як такі, що не дійшли до адресатів. 1918 року, коли в армію призивали й чорношкірих, на призовній дільниці кілька рекрутів вказало Лікарську вулицю своїм місцем проживання. Ось так ця назва стала напівофіційною.

Читать дальше →