Засліплення

Начало книги

1935 року одному молодикові пощастило опублікувати у Відні свій досить грубий роман. Молодика звали Еліас Канетті, а його роман мав назву «Засліплення».

Жодного галасу роман не зчинив. Канетті в літературі був початківцем, загалові не відомим; його видрукувана 1932 року в Берліні комедія «Весілля» лишилася геть не поміченою.

Роман написаний до неї, одначе не було видавця, ладного ризикувати заради такого роману. Згодом усе ж знайшовся маєтний філантроп із Страсбурга — він згодився, навіть не погортавши манускрипт, узяти на себе всі, пов’язані з публікацією витрати.

Томас Манн надісланий автором рукопис повернув, не прочитавши. Щоправда, коли роман побачив світ, відгукнувся на нього більш ніж доброзичливо: «Я щиро захоплений розмаїттям цього роману, його нестримною фантазією, гіркою величчю його ідеї, його мистецькою відвагою, його смутком і його зухвальством».

Схвально відгукнувся про «Засліплення» і видатний австрійський письменник Герман Брох (1886 — 1951). Проте він був не лише великим митцем, не лише проникливим мислителем, який у чомусь випередив свій час, але й близьким знайомим, ба навіть старшим товаришем Канетті. Тож, мабуть, найбільш цікава рецензія якогось П. Фон Газельберга, надрукована навесні 1936 року в газеті «Франкфуртер цайтунг»; у ній говориться, що автор «Засліплення» торує нові путівці й у певному сенсі пішов далі Джойса. І ці слова належать людині, нічим не зв’язаній з Канетті, а відтак такій, котра жодної ніяковости перед ним не відчувала.

Читать дальше →