Синьоока Тивер

Начало книги

Ген за Дністром, над широкими долами землі Троянової, знялось і звеселило всіх щойно викупане в океан-морі сонце. Молоде і яснолике, здавалось, усміхалося довкружнім долам, вижатим нивам по долах, покликаному в путь чи до рала люду. А то гарна прикмета: коли так весело усміхається вранішнє сонце, бути погожій днині. Видно, загулялися десь піднебесні діви або розлінувалися в теплі й припізнилися заварити в своїх вертепах пиво. Тому й благодать на землі. Ані туманів з Дністра та моря, ані мокви із-за бескидів. Ясно та гоже довкруж, мовби на вселенське свято.

Воно, сказати б, невелике й диво: стоїть та пора, коли і літо — не літо, і зима — не зима. Та й день, справді, не якийсь там: завершено веректу по овинах, по веректі збирається перший на передзим'ї торг під стольним городом Черном. А хто ж із поселян усидить такого дня вдома? Одному треба збути витвори рук своїх, іншому придбати їх. Тому зараз уже не обійтися без берковців для зібраного на ниві жита, а тому — без поборшнів для чада, як і без черев'їв для себе, без свити для жони. Іншого гонить на торг потреба придбати сокиру, бо чекає не розчищена в лісі лядина; ще інший нишпоритиме по торжищу й шукатиме таке, що вдовольнить його і не опустошить калиту, рало.

Читать дальше →