Затемнення

Начало книги

Усі наші спроби викрутитися були марними.

З похололим серцем я дивилася, як він збирається мене захищати. Він був до болю напружений, проте ні на мить не вагався, хоча ворогів було значно більше. Я знала, що допомоги чекати немає звідки — в цю-таки хвилину його родина змагається за свої життя так само, як він зараз боротиметься за наші.

Чи я колись дізнаюся, як закінчилась та, інша битва? Хто в ній переміг і хто програв? Чи доживу я до того?

Шансів майже не було. Чорні очі, які дико жадали моєї смерті, виглядали момент, коли мій захисник послабить пильність. Момент, коли мені настане кінець.

З далекого холодного лісу долинуло завивання вовка.

Я пробіглася пальцями по записці, відчуваючи вм’ятини там, де він так сильно натискав ручкою на папір, що той мало не прорвався. Я уявляла, як він писав це гнівне послання своїм кривим почерком, викреслюючи рядок по рядку, коли слова лягали не так, як йому хотілося, і, напевно, зламав ручку в своїй великій долоні — це пояснило б чорнильні ляпи на папері. Від напруження хмурилися його чорні брови і зморшки вкривали чоло. Якби я це побачила, то, либонь, не втрималася б від сміху. Розслабся, Джейкобе, а то заробиш собі крововилив у мозок, — сказала б я йому. — Ну ж бо, викладай усе на чистоту.

Читать дальше →