Дорога

Начало книги

Прокидаючись темної прохолодної ночі у лісі, він тягнувся до дитини, що спала поруч. Ночі були темніші від самої темряви, а кожен день — сіріший за попередні. Ніби холодна глаукома, що тільки-но зароджувалася, потьмарювала світ. Його рука здіймалася і м'яко спадала з кожним дорогоцінним подихом. Він відкинув поліетиленовий брезент і підвівся, замотаний у смердючу одежину та ковдри, глянув на схід, шукаючи бодай натяку на світло, але не помітив жодного. Уві сні він гуляв печерою, його вела за руку дитина. Полум'я їхнього ліхтаря вигравало на вологих напливах стін. Неначе проковтнуті гранітним звіром казкові пілігрими, що загубилися в його нутрощах. У глибоких кам'яних рівчаках бриніли краплі води. У тиші вода невпинно відбивала земні хвилини, години, дні та роки. Врешті вони опинились у великому кам'яному залі з чорним давнім озером. На дальньому березі істота підвела морду, з якої скрапувала вода, і втупилася у світло матово-білими невидющими очима, подібними на павучі яйця. Істота похитувала головою просто над водою, ніби намагаючись вловити запах того, чого не могла побачити. Зіщулена, бліда, гола, напівпрозора. Алебастрові кістки кидали тінь на скелі позаду. Було видно кишки і як б'ється серце. Здавалося, що мозок пульсує під матовим скляним ковпаком. Істота покрутила головою, потім слабко застогнала, відвернулася й, похитуючись, безгучно поплигала в темряву.

Читать дальше →