День триффідів

Начало книги

Коли день, який припадає на середу, за звуками схожий на неділю, то тут явно якісь проблеми, і дуже серйозні.

Я відчув це одразу ж, як прокинувся. Але коли я почав мислити трохи чіткіше, то зрозумів, що помиляюся. Хай там як, а дивним було те, що щось не так зі мною, а не з рештою світу. Але як це могло статися, я ще не розумів. Почекавши, я подзвонив у дзвоник. І тут я вже дістав перший об’єктивний доказ: здалеку почулися удари годинника, їх, здається, було вісім. Я підозріло й уважно прислухався. Невдовзі пролунав ще один годинник, його звуки були гучнішими й рішучішими. Він спокійно відбив восьму. Тепер я вже зрозумів, що справи кепські.

Як сталося, що я проґавив кінець світу, кінець цього світу, який я так близько знав протягом тридцяти років? Це сталося суто випадково, як і з багатьма іншими, хто вижив. Цілком природно, що в лікарні завжди чимало людей, і за законом середніх чисел ця доля випала мені приблизно за тиждень до того. Це могло статися й на тиждень раніше, і в такому разі я б цього вже не писав, бо мене б тут просто не було. Але доля розпорядилася так, що я не лише опинився на той момент у шпиталі, а й мої очі, та й, власне, вся голова, були перемотані бинтами — і тому я маю бути вдячний тим, хто встановлює ці середні числа. Однак тоді я лише сердився і питав, що в біса відбувається, оскільки був у цьому місці вже досить довго, аби розуміти, що годинник є найсакральнішою річчю в лікарні нарівні зі старшою медсестрою.

Читать дальше →