Служниця

Начало книги

Ще секунд зо п’ять — і мені вже зачитуватимуть мої права. Не знаю, чому вони аж досі цього не зробили. Може, сподіваються в такий

спосіб примусити мене вибовкати таке, про що краще мовчати.

Ну, то що… хай щастить.

Коп зі шпакуватим волоссям сидить на канапі обіч мене. Гомзається

масивним тілом по італійській шкірі кольору паленої карамелі. Цікаво, а вдома в нього яка канапа? Закладаюся, що вона не коштує

п’ятизначної суми, як ця. Либонь, та канапа якогось копійчаного

кольору, наприклад помаранчевого, накрита коцом зі штучного хутра, на додачу з нерівними швами. Цікаво, коп зараз теж думає про те, яка в

нього вдома канапа, і мріє мати таку саму, як ця?

Утім, найімовірніше, думає він не про канапу, а про мертве тіло на

горищі.

— Отже, повторімо ще раз усе спочатку, — каже коп з характерною

нью-йоркською тягучою вимовою. Він називав мені своє ім’я, але воно

випало в мене з голови. Узагалі полісменам слід носити яскраво-червоні бейджики. Як ще, по-вашому, люди в глибокому стресі мають

Читать дальше →