І прокинеться Левіафан

Начало книги

«Скопулі» захопили вісім днів тому, і Джулі Мао нарешті змирилася з тим, що її пристрелять.

На це знадобилися всі вісім днів відтоді, як її замкнули в комірчині. Перші два вона не наважувалася поворухнутись, упевнена в серйозності намірів броньованих чоловіків, які запхнули її сюди. Ті кілька годин після абордажу, поки двигун корабля мовчав, вона плавала в невагомості й намагалася нічого не зачепити, легенько відштовхуючись од стін комірчини та скафандра, з яким ділила простір. Згодом корабель почав рухатись, і тяга надала Джулі ваги — вона нерухомо стояла, аж поки не зсудомило ноги, а тоді повільно сіла, притиснувши коліна до грудей. Пісяла просто в комбінезон, не зважаючи ані на теплу липку вогкість, ані на запах — непокоїлася тільки, що може послизнутися на мокрому та впасти. Не можна навіть пищати, щоб не видати себе. Пристрелять.

Третього дня спрага спонукала до дій. Корабель увесь шумів довкола неї. Стиха вібрували в інфразвуковому діапазоні реактор та двигун. Повсякчас шипіла гідравліка та гриміли сталеві засуви люків між палубами, коли ті розчахувались і зачинялись. Клацали важкі чоботи по металевому настилу. Вона дочекалася, поки будь-які звуки, що їх могла розчути, віддалилися, а тоді зняла скафандр із гачків та вклала на підлозі. Прислухаючись, чи ніхто не наближається, повільно розібрала скафандр і витягла контейнер із водою. Та вже застоялася — схоже, скафандр давненько не вдягали і не техобслуговували. Але Джулі взагалі нічого не пила ці кілька днів, і ота тепла глиниста вода із запасів скафандра виявилася найсмачнішою штукою в її житті. Їй довелося силувати себе не випити всю воду одним духом, аби тут же не виблювати.

Читать дальше →