Тихий американець. Наш резидент у Гавані

Начало книги

По вечері я сидів у себе в кімнаті на вулиці Катіна і чекав Пайла. Він сказав: «Я прийду не пізніше десятої», — отож, коли настала північ, я більше не міг сидіти спокійно і вийшов на вулицю. Коло дверей сиділи навпочіпки старі жінки в чорних штанях: певне, цієї лютневої ночі їм було надто жарко в ліжках.

Повз мене, натискуючи на педалі, в напрямку до річки повільно проїхав велорикша; там, в яскравому світі ліхтарів, вивантажували нові американські літаки. На довгій безлюдній вулиці не було й сліду Пайла.

«Звичайно, — сказав я собі, — його могли затримати у якійсь справі в американській місії, але тоді він напевне подзвонив би до ресторану: адже він скрупульозно чемний в дрібницях». Я повернув був назад до дверей, але побачив, що в сусідньому під’їзді стоїть дівчина. Я одразу впізнав її, хоч і не міг розглядіти обличчя, а бачив тільки білі шовкові штани, і довгу квітчасту кофту. Колись вона часто чекала отак на мене, саме в цей час і на цьому ж місці.

Читать дальше →