Чорний обеліск

Начало книги

У контору надмогильних пам'ятників «Генріх Кроль і сини» зазирає сонце. Стоїть квітень 1923 року, і наші справи йдуть добре. Весна не залишила нас напризволяще, ми жваво торгуємо, правда, собі па збиток, але що можна вдіяти — смерть невблаганна, від неї не захистишся, а людська скорбота потребує надгробків: з пісковика, з мар-муру, а коли почуття провини чи спадщина великі — навіть з коштовного чорного шведського граніту, полірованого з усіх боків. Осінь і весна — найсприятливіший час для торгівлі предметами скорботи: тоді помирає більше людей, ніж влітку і взимку; восени — тому, що сили засинають, а весною — тому, що вони прокидаються і спалюють ослабле тіло, як надто товстий гніт надто тонку свічку. Так, принаймні, каже наш найкращий агент Ліберман, грабар міського кладовища, а кому ж про це знати, як не йому? Ліберманові вісімдесят років, він поховав понад десять тисяч покійників, за комісійні від продажу надмогильних пам’ятників купив собі над річкою будиночок з садком та заводдю на форель, і професія зробила його гірким п’яницею. Єдине, що він ненавидить, це міський крематорій, бо вважає його нечесним конкурентом. Ми теж не можемо його терпіти. Адже на урнах нічого не заробиш.

Читать дальше →