Напівзагублений

Начало книги

— Нам треба узгодити паролі.

— Та ну? Нащо?

— Тому що одного дня ти знову вирушиш у мандри і тебе вб’ють, а тоді якийсь Ловець з маскувальним Даром прикинеться тобою, прийде в табір і вб’є мене.

— Значно ймовірніше, що Ловці знайдуть табір, уб’ють тебе, а тоді чекатимуть, поки я повернуся, бадьоро щось насвистуючи.

— Може бути, хоча мені важкувато уявити, як ти насвистуєш.

— То який пароль?

— Це мусить бути не одне слово, а фраза. Я тобі щось кажу, а ти відповідаєш так, як домовлено.

— Ну добре. Отже, я кажу: «Я насвистую, бо вбив десятьох Ловців», — а ти відповідаєш: «А я краще видряпався б на Айгер».

— Пропоную придумати щось таке, що я справді міг би в тебе запитати.

— Тобто?

— Тебе не було дуже довго. Ти загубився?

— І що я мушу відповісти?

— Я був поранений, а не загублений.

— Навряд чи я міг би так сказати.

— А все ж таки… Хочеш повправлятися? Щоб потім нічого не наплутати?

— Ні.

Того року, коли батькові виповнилося двадцять вісім, він убив тридцять дві людини. Селія колись мені втовкмачувала різні речі про Маркуса. Отакі, як цей факт. То була найбільша кількість убитих ним людей — до війни між Радою Соула й Альянсом Вільних Магів. Колись я думав, що тридцять двоє — це дуже багато.

Читать дальше →