Ти тільки простягни руку…

Начало книги

Ми з моїм приятелем Коляном йшли до успіху різними шляхами.

В школі між нами встановилася та модель стосунків, яка зветься на сучасному сленгу — «криша» та «чердак». Колян явно випередив час, ставши моїм захисником в нашому піонерському дитинстві. Я працював за обох головою, а він — кулаками. Тому наш тандем був непереможним аж до самого випускного.

Опісля урочистого обмивання новеньких атестатів зрілости (пляшку «чорнила» крадькома від батьків та учителів ми виглушили в кущах за рідною школою Верхньоострівного селища) наші шляхи розійшлися. Я поступив на факультет журналістики Київського університету, а Колян залишився в Z, і слід його, як-то кажуть, загубився.

Вперше опісля незабутнього випускного я побачив Коляна аж на порозі нового століття. Я йшов по Володимирській у напрямі Софійського майдану, коли поруч різко загальмував «шестисотий мерс» і з нього вискочив типовий «крутий» — голений здоровило з золотим ланцюгом на шиї. Замість знаменитого малинового піджака, оспіваного у безлічі анекдотів, на «братку» був дорогий костюм, але піджак був тут присутній, як то кажуть, віртуально.

Читать дальше →