Щурячий підступ. Справа № 6

Начало книги

Миха ретельно перебирав зошити в себе на столі. Усі були на місці: і з мови, і з літератури, з біології, з англійської — тобто всі-всі, крім зошита з математики. Зошит у зеленій обкладинці, був, як годиться, підписаний, але тепер він безслідно зник. Миха міг головою ручитися, що вкупі з іншими зошитами та підручниками ще звечора поклав його до заплічника. Але коли на уроці математики вчителька Василина Степанівна на прізвисько Логарифма зажадала зібрати зошити на перевірку, його в заплічнику не виявилось. Логарифма була вчителькою вимогливою і дуже не любила нехлюїв, тому, щоб поліпшити Михову пам’ять, без зайвих балачок впаяла йому двійку.

— Мукоїде, це на тебе геть не схоже, — сказала вона. — І щоб ти більше не дозволяв собі подібних казусів, я ставлю тобі в журнал двійку. Надалі будь уважнішим. Колись ти мені за цю оцінку ще дякуватимеш.

Миха тільки знизав плечима. Він добре пам’ятав, що клав зошит у заплічник, і тепер, повернувшись зі школи додому, перебрав усе, що було в нього на столі, у висувних шухлядках, на антресолях, зазирнув на кухню (а раптом через неуважність забув його там?), навіть оглянув татів стіл, що стояв у спальні, затиснутий між стіною та одежною шафою… Зошит немов канув у підпростір, не залишивши по собі жодного сліду. Ні, не зовсім так, слід він таки залишив: у вигляді двійки в класному журналі.

Читать дальше →