Державна справа. Справа №9

Начало книги

У дворі радісно загавкала Бечка. Яна глянула у вікно: з роботи повернувся тато. Дівчинка кинула оком на годинник — лише шоста вечора. Зазвичай тато приїжджав не раніше, ніж о пів на восьму.

— Щось він сьогодні ранувато… — вголос подумала Яна, але зраділа й вибігла на поріг. — Гатку, привіт! А чого ти сьогодні так рано?

Яна обняла тата й тут-таки відчула легкий запах спиртного.

— Тату, ти що, пив? — запитала вона, трохи відсторонившись.

— Ой, доцю… Привід був такий, що просто гріх не випити. Наша фірма уклала дуже вигідну угоду, і мені дали велику премію.

— Справді? — радісно здивувалася Яна. — Дуже велику?

— Ось таку! — І тато розвів руками, як це зазвичай роблять рибалки, коли прибріхують, яку велику рибу вони впіймали. — Ну й, звичайно, ми з колегами зайшли в кафе відсвяткувати це діло.

— З колегами? — лукаво примружилася Яна. — Чи ж не з тими, які приходили на цуценят подивитися[1]?

— Усе ти знаєш! — усміхнувся тато. — Так, саме з ними, з Василем Андрійовичем і Андрієм Степановичем. Ми так… недовго… Мама вже вдома?

Читать дальше →