На краю Ойкумени

Начало книги

Свіжий осінній вітер линув над просторами вкритої брижами Неви. Гострий шпиль Петропавловської фортеці в блиску сонячного дня здавався золотим променем, що звився в блакитну висоту неба. Під ним плавно вигинав свою широку могутню спину Двірцевий міст. Хвилі, коливаючись і виблискуючи, розмірено хлюпались об світлі гранітні східці набережної.

Молодий моряк, що сидів на лаві, глянувши на годинник, рвучко підвівся і хутко пішов набережною вздовж Адміралтейства. Жовті стіни легко здіймали у височінь свій вінець білих колон у прозорому осінньому повітрі. Автомобілі безшумно мчали відполірованим асфальтом, граючи миготливими спалахами сонця по начищеному склі та різнобарвній емалі кузовів.

Молодий чоловік швидко йшов набережною, не звертаючи уваги на святкову метушню навкруги. Він ішов упевнено і легко. Юнакові стало гаряче, він зсунув на потилицю свій морський кашкет. Дзвеніли, сповзаючи з мосту, трамваї. Молодий моряк перетнув садочок з деревами, що горіли осіннім багрянцем, пройшов вздовж великого майданчика і на секунду зупинився перед входом, де велетні з полірованого граніту підпирали масивний балкон над горбатим підйомом тротуару. Загоєні рубці від німецьких бомб ще видно було на двох велетенських гранітних тілах. Юнак ввійшов у важкі двері, зняв чорну шинель і поспішив до широких сходів з білого мармуру, що вели з напівтемного вестибюля до світлої колонади, обрамленої рядом мармурових статуй.

Читать дальше →