Вовче право

Начало книги

Глухий заклик тріснутого дзвона вмить підняв усе село на ноги. Чоловіки в темряві похватали зброю і кинулися до дзвіниці, сколоченої з колод і сирих дощок. У світі смолоскипів ті, хто бігли, побачили сліпого Антона, який щосили смикав за мотузку.

– Що відбувається? Чого ти галасуєш вночі?

Запитання літали в повітрі, змішуючись в шум, але Антон ні на що не звертав уваги, ні про що не думаючи смикав мотузку. Тільки коли старий Баранчук підбіг і окрикнув сліпого, той перестав дзвонити.

– Вони йдуть до нас, — прохрипів він. – Скоро будуть!

Затихло, селяни витріщилися на сліпого.

– Хто, Антон? – Баранчук відчув, як по спині пробігає дрож.

– Я чув їх, — ознайомив сліпець шиплячим шепотом. – Я чув їх уві сні...

Серед зібраних зчинився гомін. Одні з полегшенням, прокидаючись від глибокого сну, послаблювали хват на рукоятці шаблі, держалі бердиша чи топорищі звичайної сокири, інші, навпаки, зло стискали пальці.

Читать дальше →