Пластик

Начало книги

Одразу хочу попередити: моя історія на перший погляд може здатися абсурдною та де в чому фантастичною. Однак хочу запевнити вас, що це може здатися лише на перший погляд. Події досить-таки типові, але нерідко трапляється так, що фарби згущаються доволі інертно, без усвідомлення своєї абсурдності, і читач має право сміливо запротестувати: «якось по-кінематографічному!». Або: «що він хоче цим сказати, це ж абсолют абсурду!». Або ще так: «такого не може бути, це нереально, нас обдурили!» Щоб не виникало таких розмов, одразу хочу звернутися до читача: подивіться на своє життя! Невже ви ніколи не ловили себе на думці, що життя вкрай кінематографічне. Або: життя повне абсурду. Або так: невже це сталося зі мною? Скажу з цього приводу ще одну річ. У цій повісті ви не зустрінете ані фантастичних прибульців, ані казкових вовкулаків, у ній не буде пророків та волхвів, притч і, боже збав, моральних проповідей, а герої діятимуть цілком логічно. Щоправда, у кожного своя логіка, яка, проте, відповідає характеру кожного персонажа… Я писав цю історію, свідомо запозичуючи найпопулярніші кліше світового кінематографа, більше того, ця повість, принаймні у мене, автора, викликає відчуття кліповості, навіть рекламного ролика, колажу. Проте це лише моє бачення і воно суб'єктивне вдвічі — хоча б через те, що це бачення автора. Я писав так, ніби знімав кіно. Добряче намішав би Хічкока й Фелліні, залив би все це Трієром і додав би для ніжності аромату дещицю Берґмана. Ні, я ні в якому разі не збирався важити на таких геніїв кіно, але дуже хотів би, щоб читач угледів легкі рисочки цих майстрів. З іншого боку, в повісті залишилося багато заряджених рушниць та незнайдених скелетів у шафі.

Читать дальше →