Артур і заборонене місто

Начало книги

Сонце поволі ховається за обрій. Воно розуміє: люди мають відпочити від нестерпної спеки.

Пес Альфред розплющує очі. Свіжий подув вітерця означає, що температура повітря цілком терпима. Він повільно підводиться, вигинає спину і потягується всіма чотирма лапами, а потім виходить із облюбованого ним тінистого куточка. Зараз перед ним стоїть завдання підвищеної складності: відшукати хоч трішки ще не спаленої сонцем трави і залишити там свою мітку. Звичайно, можна було б задрати лапу на ріг будинку, але той уже давно пожовтів від його посилань.

На даху, на краю димаря, сидить молодий яструб і, як переможець, гордовито оглядає місцевість. Він не боїться ні спеки, ні людей, ні пса, що ліниво труськом пересувається по саду, ледве переставляючи від сну і спеки лапи.

Кількох секунд хижакові достатньо, аби зрозуміти, що пес — не його здобич. Занадто великий і в разі чого може й зуби показати. Труснувши головою, яструб починає вистежувати іншу жертву.

Читать дальше →