Артур і помста жахливого У

Начало книги

Сталося! Нарешті легенький вітерець зарухав вітряка, якому давно набридло стовбичити без діла. Літнє марево налягло на нього і вкутало зусібіч. І ось тепер він задоволено поскрипує і час від часу крекче, як розсохлі двері на іржавих петлях, що враз відчинилися від протягу. Крила поволі розганяють гаряче повітря — вони скидаються на ложки, що ними розмішують картопляне пюре. Зморені спекою птахи лінуються, тому продовжили собі сієсту на весь день, рішуче відмовившись від битви з розпеченим важким повітрям. Скрипуча мелодія вітряка послужила довгоочікуваним сигналом до пробудження. Життєрадісні ластівки, не такі ліниві, як решта їхніх пернатих родичів, першими злітають із насиджених дротів. Щоб досягти потрібної швидкості, вони каменем летять до землі, і в ту ж мить, коли здається, що вони ось-ось розіб'ються, знову злітають угору і далі мчать зі швидкістю винищувачів у густому, як збиті вершки, повітрі. Всі сподівалися на цей сигнал. «Якщо ластівки літають, то й ми зможемо!» — думають вільшанки, жуки та інша летюча дрібнота. І ось уже крилата громада заметушилася, розправила крильця і перелазить з вітки на вітку, готуючись зайнятися ділом, відкладеним через спеку.

Читать дальше →