Стратег із нізвідки. Книга друга

Начало книги

З величним і водночас сумним виглядом я сидів у масивному кріслі, вирізаному із цільного стовбура білого дерева-янута, яке замінювало в клані орків Жовтої Риби трон вождя. Спостерігав за язиками спекотного поховального багаття, що пожирали загорнуті в тканину тіла, і розмірковував про наслідки сьогоднішніх потрясінь. Шаман Дереш Похмурий не обдурив, і древня стара Фелна справді передала під час вечері чашу з отруєною юшкою не мені, а вождеві племені Дихові Білому Зубу. Хоча я й готувався до вечірніх подій і навіть попередив кількох молодих орків, яким цілковито довіряв, але до останнього однаково не вірив, що отруєння справді станеться, а хранителька традицій в останню мить не передумає.

Тому спочатку я розгубився, як і всі інші, і навіть трохи піддався загальній паніці, що панувала довкола. Орки галасували, ніхто із членів племені не розумів, що відбувається. А тим часом Дих Білий Зуб несамовито вив, тримаючись обома руками за живіт, і не дозволяв нікому з одноплемінників наблизитися до себе, страшенно лаявся й копався. Але далі, коли могутній вождь із виттям повалився на землю й у судомах почав качатися в багнюці, бризкаючи піною з рота, свого шансу я не проґавив.

Читать дальше →