Опудало

Начало книги

Ленка мчала вузькими, химерно горбатими вуличками містечка, нічого не помічаючи на своєму шляху.

Повз одноповерхові будинки з мереживними фіранками на вікнах і високими хрестами телеантен – угору!..

Повз довгі огорожі та ворота з котами на карнизах і злими собаками біля хвірток – униз!..

Куртка нарозхрист, у очах відчай, з губів злітав майже нерозбірливий шепіт:

– Дідусю!.. Любий!.. Поїдьмо! Поїдьмо! Поїдьмо!.. – Вона схлипувала на ходу. – Назавжди!.. Від злих людей!.. Нехай вони гризуть одне одного!.. Вовки!.. Шакали!.. Лисиці!.. Дідусю!..

– Ото ненормальна! – кричали їй навздогін люди, яких вона майже збивала з ніг. – Летить, наче мотоциклетка!

Ленка збігала вгору вулицею одним подихом, немов брала розгін, щоб злетіти в небо. Вона й насправді хотіла б зараз же злетіти над цим містечком – і геть звідси, геть! Кудись, де чекали на неї радість і заспокоєння.

Потім стрімголов скочувалася вниз, ніби хотіла зітнути собі голову. Вона й насправді здатна була на будь-який відчайдушний вчинок, не шкодуючи себе.

Читать дальше →