Слід золотого обозу

Начало книги

Над Києвом низько пливуть важкі чорні хмари. Шквалистий вітер зрідка розтинає те суцільне клубочіння, і тоді у вузеньку прогалину сіється холодне місячне сяйво. Саме в таку мить, коли під місяцем знову щільно зімкнулися хмари, з прибережного чагарника нечутно виринули дві постаті.

— Слава богу, Лозенко, ми вже на Подолі… — полегшено каже напарникові невисокий худорлявий чоловік.

Лозенко зморено опускається на м'який моріг. Поруч нього присідає Семенов і неспішно перев'язує поранену руку, нижче ліктя легенько зачеплену кулею.

— Пройдисвіти… — лається. — Це ж треба — мало не підстрелили… Воно б, може, не так боляче було, якби червоні. А то ж петлюрівці. Бач, злітаються до Києва: наші полки місто візьмуть, а вони грабунок учинять…

… За якихось півгодини Лозенко прокинувся, бо задубів на холодній землі. Недалеко тупцював Семенов. Лозенко довго дивився на його неголене й немите обличчя, потім перевів погляд на латану свитину, перекошені, стягнуті сирицею черевики.

Читать дальше →