Аурентина

Начало книги

Кораловий пісок, блискучий, білий і дрібний, як алмазний порошок, пісок, що спадав з краю неозорих пляжів у блакитну, майже зовсім невидиму глибину води; піна прибою, що танула з ніжним шипінням, і покриті фестонами розквітлих мохів урвища; буйний, пронизаний сонцем ліс в ущелинах, крижані потічки, що грають прозорою галькою, — такою зустріла гостей Аурентина.

Коли легкий червоний “Ельф” — рятувальний катер 11-7655 — спустився на воду і став на три опорні підошви, на кораловому дні, горбкуватому і спіненому, наче цукровий сироп, що застиг у кипінні, заметушилися багатоніжки, злякано звихрюючи пишну дихальну бахрому. І кожен капіляр тієї бахроми був виразно видний з катера, хоч глибина тут сягала не менше десяти людських зростів.

Віола першою стрибнула на берег, подала руку Алдоні. Та зупинилася, захоплено озираючись на всі боки, але Віола схопила її за руку, засміялася, потягла. Бігли, грузнучи в піску, — він усмоктував ноги, характерно повискував, — не переводячи подиху, видряпалися по хистких багряних брилах осипу. Обидві дівчини — пілот і лікар Рятувальної Служби — були дужі і прекрасно треновані, та й тяжіння Аурентини поступалося перед земним. Тому навіть Усагр — Універсальний Синтезуючий Агрегат, змонтований на базі гравіхода, наздогнав їх досить далеко від берега, в духмяному блакитно-зеленому степу з оксамитовими плямами — тінями дерев на розкішній соковитій траві і шапках квітів. Одержавши сигнал, Усагр ліг на черево і почав роботу…

Читать дальше →