Маєток Брінклі

Начало книги

— Дживсе, — сказав я, — можна мені говорити відверто?

— Авжеж, сер.

— Те, що я маю тобі сказати, може тебе образити.

— Не образить, сер.

— Гаразд…

Ні, стоп. Зачекайте хвилиночку. Щось я надто захопився.

Не знаю, чи буває таке з вами, але я кожного разу, коли маю щось розповісти, завжди стикаюся з тією самою проблемою: з чого почати? Краще не помилятися в цьому, бо один хибний крок — і вам кінець. Тобто, якщо ви на початку забагато валяєте дурня, намагаючись, як то кажуть, задати атмосферу та все таке інше, ви не зможете захопити слухачів, і вони вас не слухатимуть.

Але з іншого боку, варто вам стартувати раптово, наче обварена кішка — і ваші слухачі спантеличені. Їхні брови здіймаються, вони не можуть зрозуміти, про що ви їм кажете.

І розпочавши свою розповідь про складні справи Ґассі Фінк-Ноттла, Меделін Бассет, моєї кузини Анджели, моєї тітки Делії, мого дядька Томаса, Таппі Ґлоссопа та кухаря Анатоля уривком діалогу я, схоже, вскочив у ту другу халепу.

Читать дальше →