Діви ночі. Книга друга

Начало книги

Минуло два роки. Жодного просвітку я й далі не бачив перед собою. Писав у шухляду, працював художником на ізоляторному заводі й чекав на якісь блаженні часи, які мали прийти мені на порятунок. А проте вони не приходили. Леонід Ілліч, здавалося, житиме вічно, а разом із ним і вся його гнила банда.

На заводі я малював лозунги, заклики, агітки, і не було всьому цьому ні кінця ні краю.

Наприкінці квітня мені доводилося працювати щодня, квацяючи Першотравневі транспаранти й інші дурниці. Одного разу до моєї майстерні зайшов рознервований начальник цеху, в якому я записаний був маляром, і спитав:

— Де табличка для мого кабінету?

Голос його звучав грізно і не віщував нічого доброю. Дурнуваті таблички, які він собі замовив, я весь час відкладав на потім, одна лише згадка про них псувала мені настрій — начальник хотів, щоб я їх фігурно повирізав з латуні й наклеїв на дерев’яну дощинку.

— Я ще не зробив, бо мушу малювати транспаранти, — збрехав я.

Читать дальше →