Ловці думок

Начало книги

Вечірнє місто мерехтіло тьмяними вогниками. Перехожих майже не було, тож вузенькі старі вулички здавалися просторішими. Ліхтарі розсіювали жовте сипке світло. Ештон зупинився, поглянув угору, де танцювали миготливі світлові метелики, усміхнувся і про всяк випадок натиснув найменшу кнопку думотона. Слабке потріскування означало, що в наплічник потрапила мікрокулька.

— Отже, усе гаразд, — заспокоївся Ештон і попрямував далі, намагаючись не привертати до себе зайвої уваги.

Місто здавалося покинутим. Штори в усіх будинках були щільно запнуті й не пропускали жодного промінчика світла. Ештон не сповільнював ходи, у цьому заможному кварталі ловити нічого. М’яко й нечутно ступаючи бруківкою, більше за звичкою, ніж у надії щось побачити, позирав на вікна, досвідченим оком визначаючи рівень захисту. Неонові цятки в правому верхньому кутку вікна виказували найвищий, третій ступінь захисту. А ось тут мала би світитися біла цятка. Господарі зекономили, забарвили кут вікна, щоби світіння здавалося синім. Наївні! Хіба Ештона це зупинило б? Він із напівзаплющеними очима розрізняв, де який захист. Біла цятка — другий ступінь, доволі непоганий, тому й біля цього будинку не варто гаяти час.

Читать дальше →