Дракон із шоколадним серцем

Начало книги

Не стану стверджувати, що бодай колись замислювалася над тим, як воно — бути людиною. Але от мій дідо Гранат завжди казав: «Краще не балакати з їжею», а кожному дракону відомо, що люди — то найнебезпечніший різновид харчу.

Певна річ, мені, молодій драконці, досі не випадало бачити геть нічого людського: хіба що їхні самоцвіти й книжки. Самоцвіти викликали в мене захват, а от книжки просто дратували! Це ж скільки чорнила змарновано! Хоч як я мружилася, розібрати виходило хіба що перші кілька абзаців цієї кострубатої писанини. Остання спроба так мене засмутила, що я перетворила на попіл аж три книженції, люто дмухнувши на них полум’ям.

— У тебе що, геть немає високих почуттів? — обурився мій брат, угледівши, що я накоїла.

Яспис[1] мріяв стати філософом, тому намагався завше зберігати спокій, але, коли він глянув на купку попелу, що сходила димом, хвіст його загрозливо смикнувся і на дно печери ринула злива золотих монет.

Читать дальше →