Засвідчення

Начало книги

У снах Керманича — розвидняється ранок, небо — глибоко-синє, лише з проблиском світла. Він дивиться з бескету вниз, у безодню, затоку, бухту. Це завжди змінюється. Він за милі звідси бачить непорушну водну гладінь. Він бачить океанських бегемотів,[1] які ковзаються там, немов субмарини, або немов подібні до квіток-дзвіночків орхідеї, або немов широкі каркаси кораблів, мовчущі, завжди рухливі, від чиїх розмірів іде таке відчуття моці, що Керманич здатний уловити руйнування та спустошення від їхнього руху навіть вище, понад ними. Він годинами споглядає ці форми, рухи, слухає шепіт, звернений до нього… а потім падає. Повільно, занадто повільно, він беззвучно потрапляє до темної води, без бризок чи брижів. І падає далі й далі.

Іноді це відбувається і під час пробудження, нібито він не надавав цьому достатньо уваги, і тоді Керманич мовчки промовляє і промовляє своє ім’я доти, доки реальний світ повернеться до нього.

Читать дальше →