Замирення

Начало книги

От не дістати, бо ж воно задалеко від тебе, оте шаління, шумовиння буруна, отой гострий дух моря, шугання чайок навперехресне, їхні зненацькі різкі крики. Звичайний-пересічний день у Нуль-зоні, надзвичайно-непересічний день — день твоєї смерті — й ось ти стоїш, приперта до піщаного валу, напівзахищеного облупленим муром. Тепле сонце світить тобі у вічі, а згори нависає запаморочливе видиво маяка, що дедалі нижче перехняблюється у свою власну тінь. Небо таке потужно-яскраве, що ніяк не прозирнути, а що там, за тією блакитною його тюрмою. Липучий пісок блискоче навхрест через рану на твоєму чолі; ядуче глотто-голосо-щілинне щось заповнює тобі рот і дрипцяє назовні.

Почуваєшся німою і розбитою, але зринає в тобі й чудне полегшення, впереміш із жалем: пройти такий довгий шлях, зупинитися отут, не відаючи, як воно все обернеться, і все ж таки… до спочинку. Дійти до спочинку. Нарешті. Усе, що тобі планувалося там, іще поза межами Південного Округу, болісний, постійний страх невдачі а чи й гіршого чогось, його ціна… і все це скрапує в пісок поруч тебе жорствоподібними багряними перлинами.

Читать дальше →