Володар Перснів. Частина друга. Дві вежі

Начало книги

раґорн квапливо піднімався на пагорб. Раз у раз припадав до землі. У гобітів легка хода, відбитки їхніх ніг нелегко відчитати навіть блукачеві, проте неподалік од вершини стежку перебігав ручай, і в мокрій землі він побачив те, що шукав.

— Я таки правильно зрозумів знаки, — сказав Араґорн сам до себе. — Фродо побіг на вершину пагорба. Цікаво, що він там побачив? Адже згодом він повернувся тією самою дорогою і знову спустився вниз.

Араґорн вагався. Він теж хотів піднятися на високий престол, сподіваючись угледіти там те, що допомогло би йому виплутатися зі скрутного становища, проте час збігав. Ураз чоловік метнувся вперед і помчав угору східцями до вершини, оминаючи великі валуни. Сівши на високий престол, він роззирнувся довкола. Та сонце, здавалося, потемніло, цілий світ був уже тьмяним і чужим. Араґорн обвів поглядом увесь простір од Півночі й до Півночі, але не побачив нічого, крім далеких пагорбів, і лише у високості знову помітив велетенського птаха, схожого на орла, що широкими колами поволі спускався з-під хмар до землі.

Читать дальше →