Хранителі Персня

Начало книги

У цій книзі ми розповімо щонайперше про гобітів, і читач довідається багато чого про їхні звички, але мало про історію. Дещо можна, звичайно, почерпнути з повісті, що була написана за Червоною Книгою Західного Краю та опублікована раніше під назвою «Гобіт». Ця історія переповідала зміст перших розділів, які склав сам Більбо, перший гобіт, чия слава відлунює далеко за межами його країни; він назвав їх «Мандрівка за Імлисті гори», бо там розповів про те, як мандрував на схід, потому повернувся додому — ця пригода згодом затягла гобітів у вир великих подій, яким і присвячена наша книга.

Але комусь, можливо, захочеться відразу дізнатися більше про цей самобутній дрібний народ. Для таких читачів ми зібрали відомості з гобітанських переказів, які й наводимо нижче.

Гобіти — непомітний, але дуже давній народ. Колись були вони набагато численніші, ніж тепер, бо полюбляють мир та спокій, а ще добре оброблену землю, і нема для них нічого приємнішого за впорядковану й доглянуту сільську місцевість. Ніколи не цікавили їх машини, складніші за ковальський міх, водяний млин або ткацький верстат, хоч узагалі вони досить вправні ремісники. Навіть у прадавні часи вони почувалися ніяково перед «Великим людом», або «здоровилами», як вони звуть людей, а нині зустрітися з ними й зовсім непроста річ. Вони схильні до огрядності, не люблять зайвого клопоту, але мають чутливий слух, гострий зір та вміють рухатися швидко й спритно. Здавна навчилися вони тихо й непомітно зникати, коли [9] якийсь здоровило несподівано вламувався, куди його не запрошували. До того меткі вони зробилися, що людям те стало здаватися чарами. Але ж насправді гобіти ніколи не вдавалися до чарів; усе, що вони вміють, — то результат виключно доброго навчання.

Читать дальше →