Шафа (збірка)

Начало книги

Коли ми сюди переїхали, то купили Шафу. Була вона темна, стара і коштувала менше, аніж її перевезення з комісійки додому. Мала двоє дверей, оздоблених рослинним орнаментом, а треті були засклені і віддзеркалювали в своїй шибці ціле місто, коли везли її найманою вантажівкою. Треба було в'язати її мотузкою, щоб не відкривалась під час їзди. Тоді, коли я стояла біля неї з тією заплутаною мотузкою, вперше виникло у мене відчуття власної недоречності.

– Вона буде пасувати до наших меблів, – сказав Р. і ніжно погладив Її дерев'яне тіло, майже як корову, яку купують, заводячи нове господарство.

Передусім ми поставили її в коридорі – це мав бути карантин перед введенням у світ нашої спочивальні. Я впорскувала в ледь помітні щілини скипидар, цю надійну вакцину проти крихт минулого часу. Вночі Шафа, пересаджена на нове місце, стогнала скрипінням. Голосили вмираючі короїди.

Упродовж наступних днів ми впорядковували наше нове старе помешкання. В щілині підлоги я знайшла втиснуту виделку з вирізьбленою свастикою на ручці. 3за дерев'яної панелі стирчали рештки зітлілої газети, але лише одне слово можна було як слід розпізнати: «пролетарі». Р. широко відчинив вікна, щоби повісити фіранки, і тоді ввірвався до спочивальні галас шахтарських оркестрів, який тягся у місті до вечора. Першої ночі, коли Шафа стала учасником наших снів, ми довго не могли заснути. Рука Р. безсонно блукала моїм животом. А потім був сон. Відтоді у нас завжди були спільні сни. Снилась нам абсолютна тиша, і що все було в ній завішане, як декорації на вітринах крамниць, і що були ми в цій тиші щасливими, бо не було нас ніде. Вранці ми зовсім не мусили розповідати одне одному той сон – достатньо було одного слова. І од тієї пори ми не розказували одне одному снів.

Читать дальше →