Без дозволу на розслідування

Начало книги

Підшиваю останню сторінку справи і згортаю папку. Все, розслідування закінчено. Але від того не маю задоволення. Шкода двох молодих робітників, що, йдучи з кінотеатру, пограбували продуктовий кіоск, а потім влаштували в гуртожитку пиятику й зчинили бійку. Тепер вони сядуть на лаву підсудних, тільки розпочавши життя. І я вкотре себе запитую: чому так сталося? Адже їхні батьки не п'яниці, а працьовиті люди, і колектив майстерні загалом гарний, досі не траплялося там надзвичайних випадків.

— Але ж існував якийсь поштовх до такого вчинку? Та поки що я його не знайшов і з допиту нічого не дізнався. «Так захотілося, — відповідали винні, злякані й здивовані, не вірячи, що їх судитимуть, і не усвідомлюючи свого вчинку. — Ми не думали…»

Але чому не думали? Знову розгортаю папку, щоб перечитати справу від початку до кінця, хоч знаю її напам'ять. Заглиблююсь у папери. Позитивні характеристики, пояснення майстра… Ось протокол свідка, що того вечора сидів на балконі, рятуючись від задухи, і бачив, як бешкетники видушили скло в кіоску. Він тоді не зупинив їх, «боявся, щоб не кинули каменя у вікно або десь не перестріли». Так, боягузтво і байдужість завжди поруч із злочином.

Читать дальше →