Пацієнт

Начало книги

Скоро мій час мине. Я відчуваю, як наближається ця мить, і я — той, хто невимовно боявся кінця, — примирився, хоч ніколи не думав, що здатний на таке.

Можливо, те, що пишу зараз, стане найостаннішим записом у моїх нотатках, які веду весь цей рік. Якщо хтось їх знайде, то, мабуть, намучиться, щоб відчитати мій почерк, — настільки я ослаб, я — той, хто завжди дбав про гарне писання.

Пишучи, я безнастанно думав про Юлію. Маленька Юлія так багато запитувала, і це вона спонукала мене розповісти про все побачене й почуте. Але що найважливіше: вона змусила мене повірити, що моє життя не минуло намарно.

Анне-Марія вже має на руках заповіт. Сподіваюся, Юлія тішитиметься картиною. Лише вона знає її цінність. Цікаво, наскільки восьмилітка знається на такому?

Мої життєві сили висоталися, джерело пересохло, більше мені нічого розповісти. Тут усе закінчується. Уже нічого більше не має значення; я нічого не відчуваю, ніби я вже не я.

Читать дальше →