Порожня труна

Начало книги

— Пан професор прийшов?

— Ще ні.

— Жаль! Котра година? Мабуть, уже чверть на одинадцяту?

— Так, щойно пробило п'ятнадцять хвилин одинадцятої, але, здається, годинник поспішає.

— Що ж, почекаємо… Але дивно, чому професора досі немає.

— Якщо ви так хочете, я могла б подзвонити йому додому!

— Люба моя, я вже це зробила. Пан професор вийшов зі свого помешкання о восьмій ранку; в нього була консультація у місті, і вона, мабуть, затягнулася довше, ніж він сподівався.

— Ви хочете його бачити з приводу хворої, що лежить у палаті № 28?

— Саме так.

— Їй погано?

— Власне кажучи… Хоч я не дуже на цьому розуміюсь, але хай би професор до неї навідався.

Занепокоєна медсестра лишилася на ґанку гарного будинку, що стояв посеред парку, а мадемуазель Данієль, жінка близько сорока років із занадто правильними рисами майже чоловічого обличчя, на якому завжди був рішучий вираз, піднялася легкою ходою на третій поверх широкими розкішними сходами, прикрашеними чудовими кованими поручнями. Мадемуазель Данієль виконувала обов'язки економки, а також старшої медсестри у клініці по проспекту Мадрід у передмісті Парижа Нейї: клінікою завідував професор Поль Дроп, що своєю репутацією завдячував не лише професійним здібностям, а й вправній рекламі, й у тридцять шість років мав уже значну клієнтуру, яку привабила його гучна слава хірурга.

Читать дальше →