Куди залітають лиш орли

Начало книги

Через вібруючий гуркіт чотирьох великих двигунів стукотіли зуби й мало не лопалися барабанні перетинки. У цій вузькій, захаращеній приладами кабіні, за підрахунками Сміта, децибел було більше, ніж у бойлерній, що працює на надвисоких обертах, а холоднеча стояла просто-таки сибірська. А втім, він ладен був першої-ліпшої миті проміняти цю пілотську кабіну на справжню сибірську бойлерну, яка, попри всі її незручності, ніколи не впаде з такої висоти в гірську ущелину й не розіб'ється. А це здавалося тепер цілком можливим, якщо не неминучим, хоча пілот їхнього «ланкастера» й намагався довести протилежне. Відвівши очі від непроглядної темряви за ілюмінатором, «двірники» якого марно змагалися з сніговим потоком, Сміт знову позирнув на чоловіка в лівому пілотському кріслі.

Командир ескадрильї Сесіл Карпентер почувався у цій кабіні так само зручно, як устриця в своїй мушлі. Будь-які порівняння з сибірською бойлерною видалися б йому, певно, вигадками хворобливої уяви. Нерівне вібрування кабіни, мабуть, діяло на нього заспокійливо, як руки вправного масажиста; гуркіт двигунів навіював сон, а холод якнайкраще відповідав його літературним уподобанням. Просто перед ним, на зручній для читання відстані, на підставці з довгим шарніром стояла розгорнута книжка. Як міг судити Сміт з випадково побаченої обкладинки, де у спині геть роздягненої жінки стримів закривавлений ніж, командир ескадрильї відчував глибоку зневагу до будь-якої «серйозної» літератури.

Читать дальше →