У нетрях темнолісу

Начало книги

Далеко-далеко звідси, звівшись над прірвою, мов ніс велетенського кам’яного корабля над хвилями, розкинувся Світокрай. Із самого краєчка земної тверді, з кам’яного обриву, стрімкою течією вниз рине водяний потік.

Річка в цьому місці повновода і бурхлива, її води з гуркотом спадають у розвировану туманну безодню. Важко навіть уявити, що вона, тут така широченна, гуркітлива та велична, могла б деінде виглядати інакше. Однак і верхоріччя Крайріки не менш дивовижні.

Джерело, яке дає початок річці, лежить далеко в нетрях темного, похмурого Темнолісу. Крихітний ручай, пробиваючись із-під землі, спочатку вщерть заповнює маленьку загату, а потім стікає вниз тоненькою цівкою і біжить по вимощеному рінню, з лікоть завширшки, річищі. Невеличкий сам собою, на тлі величного Темнолісу потічок цей виглядає ще меншим.

Похмурий і до кінця не звіданий Темноліс — суворе й небезпечне місце для тих, хто вважає його за свою домівку. А таких тут чимало. Під його високим верховіттям, крізь яке просмикується сонячне світло та вихлюпується на землю місячне сяйво, знайшли притулок лісові тролі, живолупи, бражні гобліни-медоїди, неповороткі та сварливі мегери-печерниці — годі й полічити всі лісові племена та чудернацькі спільноти.

Читать дальше →