Тінь, що крадеться

Начало книги

Тільки-но я увійшла до контори, осяяної місячним світлом, і зачинила за собою двері, як відчула дух мерця. Відчула хоча б за тим, як мені залоскотало шкіру на голові, як стали дибки волосинки на моїх руках, яким холодним стало довколишнє повітря. Свідчило про це й павутиння, що затягло геть усе вікно, — щільне, густе, блискуче від паморозі. А ще тут були звуки— відлуння багатьох століть, яке я почула ще на порожніх сходах і в коридорах будинку. Шурхіт матерії, брязкіт скла, стогін жінки, що помирає, — все це ставало дедалі гучнішим. А ще з’явилося несподіване відчуття, що за мною стежить щось лиховісне.

Майте на увазі: якби я сама всього цього не відчула, мене попередив би вигук, що долинув з мого рюкзака:

— Ой! Рятуйте! Привид!

Я озирнулась:

— Замовкни. Що з того, що тут привид? Навіщо так репетувати?

— Вона тут, тут! Дивиться на тебе своїми порожніми очними ямками! Ой, я вже бачу ії вишкірені зуби!

Читать дальше →