Порожня могила

Начало книги

Моїй родині — Джині, Ізабеллі, Артурові та Луї, які вміють розповідати найкращі у світі історії про привидів

Хочете послухати історію про привидів? Гаразд, є в мене кілька таких історій про запас.

Як щодо синього розпливчастого обличчя, що притулилося до віконця льоху? Чи сліпця з ціпочком, зробленим з дитячих кісток? Чи пекельного лебедя, який прямував за мною нічним, безлюдним, мокрим від дощу парком? Чи величезного рота, що роззявився переді мною просто посередині залитої цементом долівки? Чи глечика на молоко, наповненого кров’ю? Чи порожньої ванни, з якої ночами лунає моторошне булькотіння? А щодо колиски з немовлям, яка крутиться в повітрі, чи кістяка в димарі? Чи, може, вас зацікавить лютий примарний кабан з наїжаченою щетиною й жовтими іклами, що дереться в брудні скляні дверцята душової кабінки?

Будь ласка, обирайте, що вам до душі. Усе це я пережила сама — за один-єдиний місяць роботи в агенції «Локвуд і К°» одного довгого й страхітливого літа. Здебільшого ці історії записані в журналі нашої агенції: вранці після кожного розслідування їх занотовує туди Джордж, ліниво сьорбаючи гарячий чай. Він робить це, сидячи по-турецьки в боксерських трусах на килимі. Саме це видовище може збентежити вас іще дужче, ніж усі — ще й узяті докупи — перелічені мною привиди.

Читать дальше →