Червоне і чорне

Начало книги

Назва першого значного роману Стендаля, який згодом приніс авторові світову славу, й досі лишається загадкою для книголюбів. Близько півтора століття тривають дискусії з цього приводу в науковому літературознавстві. Та й тут нікому не пощастило дати переконливе пояснення символіки кольорів у хвилюючій книзі про бурхливе життя й трагічну смерть Жюльєна Сореля.

Відомо, що Стендаль, один з найдотепніших письменників XIX ст., любив ховатися під псевдонімами, бавитися парадоксами, уживати складні метафори. Можливо, й справді, як дехто гадає, це частково залежало від особистої вдачі письменника — раціоналістичної й разом пристрасно емоціональної. Бальзак — перший вдумливий критик Стендаля — писав про нього: «людина надзвичайного розуму й дивовижного хисту жити».

Та існує й інша, мабуть, більш виправдана гіпотеза: мовні машкари Стендаля — засіб контестації, двобою з дворянсько-буржуазним суспільством та церквою, і водночас — спосіб самозахисту від політичного терору. За свідченням біографів, псевдонім Доменіко Вісмара, прибраний Стендалем для участі в русі італійських карбонаріїв, врятував його від шибениці, бо австрійська поліція не змогла встановити тотожність цієї особи з французьким літератором. Відомо також, що, працюючи в 1834–1835 рр над романом «Червоне і біле», Стендаль, тоді французький консул у Чівіта-Веккіа, щоб уберегтися від шпигунів, зашифрував свій рукопис. Постійна небезпека змусила його обрати шифр, побудований на складних математичних обчисленнях. Загубивши пізніше ключ до шифру, письменник не зміг поновити текст по пам’яті.

Читать дальше →