Серце гарпії

Начало книги

Якихось три кілометри — хто би знав! — а вона вже ладна зомліти. Дорога матляє то руде узбіччя підставляючи, то сипку вапняну колію, розжарену, як вольфрамова дуга. Наплічник, хоч і здавався легким вдома іще, коли збиралася хапкома, нині вганяється у плечі двома злими аспидами; дихання уривається, та й направду миготить уже перед очима. Ха, посміхається вона порепаними губами. Добре.

Ось і перші двори Вістового. Яблуневі — чи то персики вже? — садочки коло однакових тинькованих хат, похилені паркани, порохняві лави межи чагарів. Чи й не визирне ніхто? Такої гарячої днини — либонь не до витрішків… аж ні, коло хвіртки оно — старша жінка, сивокоса, позирає примружено, обернувшись від линви з барвистим пранням.

Ну от нехай вона. Чого чекати?

Мандрівниця робить іще кілька кроків, перш ніж хапнути повітря та заточитися. Світ сахається та меркне; отак би й лежати, хіба коліно — чорт! — на камінь якийсь напоролося, абощо… Зойки притишені, гукання, кроки… Аж раптом — хлюп, холодною водою по лобі, потічки — щоками, зашийком, вухами; хоч-не-хоч, а прочуняєш. Поряд — двоє, жінка і чоловік, пахне — о! — яблуневим варенням, а ще трохи — рибою.

Читать дальше →