Не озирайся і мовчи

Начало книги

— Ти як?

Марк знизав плечима та підтягнув ковдру до підборіддя. Круглі скельця окулярів підкреслювали темні западини довкола очей, роблячи хлопчака схожим на маленького витрішкуватого лорі[2].

— Нормально.

Дід ковзнув швидким поглядом по книжці на столі, здогадався, що за вечір її не розгортали, зиркнув на вимкнений планшет, край якого вистромлювався з-під подушки, після чого перевів очі на онукове обличчя. Пухкі щоки, крихітна ямка на м’якому підборідді, шовковисте й тонке, злегка закучерявлене на кінцях русяве волосся. Товстуном Марк не був, принаймні поки що, хоча пухова перина і не приховувала воскової м’якості й податливості його тіла. Стегна були широкими, плечі вузькими, на тендітних руках — жодного натяку на м’язи, зате на шиї, коли хлопчак втискав голову між пліч, з’являлися виразні складки. На відміну від Яни, Маркової мами, Арсен Грозан не переймався надмірною вагою онука. Причин бити на сполох він не бачив: порівняно з іншими дітьми Марк не був аж таким фізично пасивним. Окрім того, Арсен десь читав, що у підлітків таке трапляється: організм накопичує запаси перед стрибком зросту.

Читать дальше →