Свої, чужі, інші

Начало книги

Віконце з вечора було завішено продертими ззаду штаньми, але це не надто допомагало: сонячні промені легко здолали перешкоду. Світло бризнуло сонному хлопчиськові межи очі, той відмахнувся, ніби від мухи й не прокидаючись повернувся носом до стіни.

— Інтаре, вставай! — почувся материн голос із-за дверей прикомірка.

Сон було вже розбито, проте остаточно виринати з нього хлопчик не збирався. Він і не поворухнувся, хоча й чудово знав, що спокою тепер йому не буде.

— Інтаре! — мати нарешті ввійшла та щосили вперезала синочка ганчіркою нижче спини.

— Ай! — він сів. — Ну-у-у! Ти чого?

— Уставати час, ледарю!

— Рано ж іще! — хлопчисько знов упав на ліжко та знову отримав ганчіркою, цього разу впоперек тулуба.

— Уставай, лишенько моє!

Інтар запхинькав, рукою затуляючи обличчя:

— Му-у-чать… Б'ють із самого раночку… Поспати не дають…

Мати посміхнулася:

— А ти лягай не на світанку, тоді й висиплятимешся.

— А я зовсім і не до світанку… а тільки до півночі…

Читать дальше →