Серце гріє

Начало книги

Полум’я свічки ледь здригнулося і метнулось праворуч, наче відбиваючи сум’яття, що панувало в думках гостя. Дато Гай, величезний, посічений шрамами воїн, схожий на старого кошлатого ведмедя, чекав на відповідь. Темна постать у кріслі не зронила й звуку, але від того що зараз відповість ця людина, залежало не лише майбутнє п’ятьох підлітків, а й багато в чому доля самого дато й усієї школи.

Гість у темній накидці, вкритій плетивом вибагливого письма бедуїнів, ступив уперед. Його тонкі руки, сховані в рукавички, випустили дерев’яний ціпок. Маг притягнув до себе стосик паперів зі столу.

— Навіщо ти зберігаєш це? — прошелестів кочівник. Незважаючи на тишу, яка панувала в обителі, голос Шеїчі було ледь чути. Так у безмісячну ніч пісок, здійнятий вітром, стукотить у вікно.

Палець, обтягнутий чорною тканиною, вказував на невелику картинку в золотавій рамі.

Боєць, у якому насилу можна було впізнати молодого Гая, з майже батьківською гордістю дивився на підлітків, які пустували біля водограю. Один — рудий, довготелесий і недоладний, здіймаючи сотні бризок, затягав у воду другого — білявого, повнуватого, в крислатому капелюсі. Третій, чорний від засмаги, стояв поруч із Гаєм, стискаючи в руках стос книжок. Правий нижній кутик картини було замазано чорною фарбою. Але двоє чоловіків, які були в кабінеті, чудово знали, хто був там зображений.

Читать дальше →